Перейти к содержанию

Зиновий Береза

Статья из Авикипедии. Энциклопедии

Зиновій Береза

Зиновій Береза (нар. 29 липня 1933) — український художник-кераміст. Член Національної спілки художників України з 1971 року, член Львівської обласної організації Українського товариства глухих. Батько художника-кераміста Ігора Берези.

Біографія[править | править код]

Народився 29 липня 1933 року в селі (нині Золочівський район, Львівська область, Україна). Втратив слух у дитинстві. Після закінчення Східного фронту (Друга світова війна) навчався у спеціальній школі-інтернаті, закінчив Львівську художню школу у 1952 році, а у 1957 році — відділ художньої кераміки Львівського училища декоративного та прикладного мистецтва імені Івана Труша. У 1965 році закінчив Львівську національну академію мистецтв (викладачі Роман Сельський).

З 1957 року працював на Львівській експериментальній кераміко-скульптурній фабриці.

Творчість[править | править код]

Працює у галузі художньої кераміки, майстер розпису кераміки на декоративних шаруваннях, тарілках тощо. Створив сувенірні кухлі, глечики, фляги, вази, чашки, попільнички, сувеніри, присвячені ювілеям Львова та Києва. Його роботи виконані з кам'яної маси та металу з використанням полив, емалей та солі у техніках тиснення та гальваніки. Серед його робіт:

  • вази — «700-річчя Львова» (1957), «Диня» (1962), «Закарпатська» (1963), «Т. Г. Шевченко» (1964);
  • куманці — «Гуцульський» (1959), «Ювілейний» (1964);
  • декоративні тарілки/панно — «Бандуристка» (1964), «Перебендя» (1964);
  • барельєфи — «Бандурист» (1964), «Бандуристка» (1964), «Юність Карпат» (1968);
  • композиції — «В саду» (1997), «Три постаті» (2001);
  • декоративні скульптури — «Пророк» (1998), «Кінь» (2002).

Брав участь у всеукраїнських виставках з 1959 року та міжнародних:

  • Прага, Чехословаччина (1968);
  • Валлоріс, Франція (1980).

Персональна виставка відбулася у Львові до 50-річчя художника у 1983 році.

Роботи художника зберігаються у колекціях Музею етнографії та художнього промислу у Львові, Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького, Національного музею українського народного декоративного мистецтва та Шевченківського національного заповідника у Каніві.

Бібліографія[править | править код]

  • Енциклопедія сучасної України [Онлайн] / Редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк [та ін.]; НАН України, НТШ. – Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2003.
  • Чегусова З. А. Декоративне мистецтво України кінця ХХ століття. 200 імен: Альбом-каталог. — Київ, 2002.

Ссылки[править | править код]